Досягти високого рівня майстерності неможливо без тривалої практики — це довів на початку 1990-х шведський психолог Андерс Еріксон, який проводив дослідження в Берлінській музичній академії. Його роботу журналіст і соціолог Малкольм Гладуелл цитує в своїй книзі «Генії і аутсайдери», щоб довести, що ми схильні переоцінювати вроджені здібності і що секрет успіху — це висока працездатність, а не талант. На прохання Еріксона, викладачі розділили студентів-скрипалів на три групи: майбутніх зірок світового класу, перспективних музикантів і тих, хто навряд чи зможе стати професійним виконавцем. Всі студенти почали грати з 5 років до 8 років вправлялися по 2-3 години в тиждень. Але до 9 років в їх розкладі почали з’являтися відмінності: студенти, які вважалися кращими в класі, вправлялися більше за всіх інших, і через 10 років вони приділяли вдосконаленню майстерності понад 30 годин на тиждень.

Таким чином, до 20 років кращі студенти присвятили грі на скрипці 10 000 годин. У «середніх» студентів число годин становило 8 000, а майбутні вчителі музики репетирували не більше 4 000 годин. Якщо ви захочете перевірити це на собі, не бійтеся, що попереду вас чекає 10 років наполегливої праці: можливо, ви вже почали свій шлях, і головне — зрозуміти, чим вам подобається займатися і чим ви хотіли б досягти успіху, і не збавляти темпів роботи.

«Численні дослідження підтверджують, що про якій би області не йшлося, для досягнення статусу експерта світового класу потрібно 10 000 годин практики. У дослідженнях, об’єктами яких ставали композитори, баскетболісти, письменники, ковзанярі, піаністи, шахісти і навіть досвідчені злочинці, це число зустрічається з дивовижною регулярністю. <…> Поки ще нікому не відомий випадок, коли б найвищий рівень майстерності досягався за менший час. Створюється враження, що саме стільки часу потрібно мозку, щоб освоїти всю необхідну інформацію», ДЕНІЕЛ ЛЕВІТІН, Американський невропатолог.